Катерина Гандзюк: як дефіцит суддів в Україні сприяє уникненню покарання
У червні 2023 року суд у Дніпрі, що в Києві, визнав колишнього очільника Херсонської облради Владислава Мангера та його помічника Олексія Левіна винними у замовленні та організації нападу на громадську активістку Катерину Гандзюк. Після нападу вона померла в лікарні. Адвокати обвинувачених подали апеляцію, прагнучи оскаржити цей вирок. Протягом року розгляду справи в апеляційному суді було заслухано скарги та кілька разів змінено суддів, але суттєвого прогресу не досягнуто.
Батько загиблої Катерини, Віктор Гандзюк, висловлює занепокоєння, що затягування розгляду справи в апеляційному суді може призвести до її закриття через можливе закінчення строків притягнення винних до відповідальності. Його побоювання не безпідставні, оскільки як справа про напад на його доньку, так і багато інших справ в апеляційних судах України рухаються повільно через серйозну нестачу суддів. У деяких апеляційних судах на одного суддю припадає до 3000 справ на рік, а в окремих судах залишилося лише чотири судді, які розглядають апеляційні скарги.
Чому так сталося? Дати просту відповідь не вийде. Тому ми вирішили дослідити це питання покроково, починаючи від однієї конкретної справи, ставлячи запитання адвокатам, прокурорам, суддям, чиновникам суддівського самоврядування, які призначають і звільняють суддів, а також народним депутатам. Усі вони розуміють проблему, але іноді по-різному бачать шляхи її розв'язання.
Кожного року під час новорічних свят, коли падає перший сніг або розквітають весняні дерева, Віктор Гандзюк, лікар з Херсона, пише листи своїй доньці Катерині. Він ділиться ними у соціальних мережах, додаючи фотографії, на яких його мала Катя посміхається без молочних зубів або з великими бантами у волоссі. Є й інші знімки: Катя вся в бинтах після нападу... Іноді він публікує фото надгробка своєї доньки – Катерини Гандзюк, відомої херсонської активістки, яка померла 4 листопада 2018 року. У кінці кожного листа Віктор Михайлович завжди зазначає, як сильно він сумує за нею.
Катерина Гандзюк народилася та виросла в Херсоні. Вона обіймала посаду депутатки міської ради та була радницею мера. У 2014 році, коли Росія розпочала військові дії проти України, Катерина займалася волонтерською діяльністю, допомагаючи переселенцям і військовослужбовцям. Крім того, вона активно виступала проти незаконної вирубки лісів у Херсонській області. У 2018 році в Україні зафіксували серію нападів на громадських активістів, серед яких постраждала й Катерина Гандзюк.
31 липня 2018 року її облили сірчаною кислотою просто біля під'їзду будинку. У неї були опіки 40% тіла. Через чотири місяці Катерина Гандзюк померла в лікарні. Напад на жінку та її смерть зупинили хвилю нападів на активістів. А розслідування справи і доведення її до суду стали можливими передусім завдяки друзям Катерини, які створили ініціативу "Хто замовив Катю Гандзюк?" і повсякчас нагадували правоохоронним органам про те, що вони вимагають справедливості для родини їхньої подруги. Адже ані до, ані після нападу на херсонську активістку жодна зі справ не закінчилася вироком у суді. Ба більше, це чи не єдина гучна та резонансна справа в історії незалежної України, коли і виконавці, і посередники, і організатори отримали вироки.
У 2019 році суд виніс вироки для чотирьох виконавців та одного організатора нападу на Катерину, засудивши їх на строки від трьох до шести років. Визнання провини дозволило їм укласти угоди зі слідством. Лише через п'ять років після цього, Дніпровський суд Києва ухвалив вирок колишньому голові Херсонської обласної ради Владиславу Мангеру та його помічнику Олексію Левіну. Їх визнали винними у замовленні та організації нападу на активістку, що призвело до її загибелі. Суддя призначила їм по десять років ув'язнення.
Адвокати обвинувачених Мангера та Левіна подали в апеляційний суд заяву, щоб оскаржити вирок для своїх підзахисних. Перше засідання в апеляції відбулося у листопаді 2023 року. На ньому один із суддів заявив самовідвід, і вже наступне засідання колегія суддів назначила у лютому 2024 року. І у червні цього року, тобто через рік після проголошення вироку, на засіданнях у справі зачитали шість апеляційних скарг.
Справи в апеляційних судах в Україні слухають три судді. У справі про напад на Катерину Гандзюк один із суддів, якому виповнилося 65 років, пішов у відставку. Це звичайна та передбачувана ситуація, яка повністю узгоджується з українським законодавством. І коли у колегію суддів замість того судді, який подає у відставку, заходить інший, то суд звертається до сторін процесу із запитанням "Чи слухання продовжується в тій точці, коли прийшов новий суддя, чи починають усе з початку?". І адвокати обвинувачених відповіли суду, що вони хочуть повернутися на початок розгляду справи в апеляції. Тобто все те, що вони вже зачитували в суді, захист Мангера та Левіна читатиме знову.
"Ми на тому ж місці, що й рік тому. У цьому полягає найбільша проблема, адже час не стоїть на місці, -- зазначає батько Катерини, Віктор Гандзюк. -- Якби справу розглядали щоденно або щотижнево, систематично й без затримок, без перерв через повітряні тривоги, була б надія встигнути до моменту, коли строки ще не минули, щоб винні понесли покарання".
Про що говорить батько загиблої активістки? Наш Кримінальний кодекс визначає злочини та строки покарання за них. В Україні існує три судові інстанції: перша — районні (місцеві) суди, друга — апеляційні суди, де можна оскаржити рішення районного суду, і третя — касаційний суд, тобто Верховний суд, який не виносить рішення по суті, але інтерпретує рішення двох попередніх інстанцій і підтримує або не підтримує їх. Дніпровський суд Києва виніс рішення стосовно Владислава Мангера та Олексія Левіна згідно зі статтями, які Кримінальний кодекс визначає як тяжкі. В Україні розслідування тяжких злочинів триває десять років. Якщо цей термін сплине, а слідство чи судовий розгляд ще триває, то особу не можна притягнути до кримінальної відповідальності.
Рухаємося вперед.
Притягнення до відповідальності означає офіційне визнання людини винною з подальшим призначенням покарання, яке виконується в колонії (у розмовній мові це відомо як "сидіти в тюрмі"). Якщо апеляційний суд розглядає справу до закінчення строків притягнення до відповідальності, це може ускладнити закриття справи через строки у Верховному суді. Це складні і заплутані процеси для тих, хто не має досвіду судових процедур, але саме з цим стикається батько Катерини Гандзюк.
Якщо до липня 2028 року, коли завершується десятирічний термін у справі, апеляційний суд з якихось причин не встигне винести рішення, Мангер і Левін, які наразі перебувають у СІЗО, можуть уникнути покарання. Апеляційний суд може як підтримати рішення Дніпровського суду Києва і визнати їх винними, так і постановити, що вони не винуваті. Проте, якщо мине десять років, відведених на розгляд справи, адвокати можуть подати клопотання про закриття справи через закінчення строків притягнення до відповідальності.
"Їм необхідно частіше проводити засідання, щоб встигнути розглянути Катіну справу," — зазначив батько.
Ще одна гучна показова справа, яка наразі слухається в апеляційному суді, -- розстріли на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року. У жовтні минулого року Святошинський суд Києва виніс вирок п'ятьом ексберкутівцям, які служили в "чорній роті" і яких обвинувачували в розстрілах на Євромайдані. Троє з них переховуються від суду, двоє живуть у Києві і приходять на засідання.
Наразі апеляційний суд призначає засідання в справі два або три рази на місяць. І це важливо вказати в контексті історичної тяглості цього судового процесу. Адже Святошинський суд і головуючий у процесі суддя Сергій Дячук розглядали справу впродовж п'яти років. Зважаючи на велику кількість обвинувачених, потерпілих, свідків, доказів та експертиз такий доволі швидкий розгляд став можливим, бо щотижня -- кожного вівторка та кожного четверга -- у справі проходили засідання. Кожна із сторін знала, що є графік і він розписаний на рік наперед. І це зважаючи на те, що статті злочинів, в яких обвинувачуються ексберкутівці, не мають строків давності.
То чому ж така колосальна відмінність у тому, як часто районний і апеляційний суди призначають засідання? Відповідь водночас дуже проста і дуже складна. В апеляційних судах недостатньо суддів. На серпень 2024 року в українських апеляційних судах є 1357 суддівських посад, але працюють у них 643 судді. Неважко порахувати, що не вистачає 714 суддів. Тобто треба більше, ніж на сьогодні є.
Григорій Усик, голова Вищої ради правосуддя, підкреслює, що в умовах нестачі суддів дотримання визначених процесуальних термінів розгляду справ стає майже неможливим. Він наголошує на важливості дотримання суддями розумної тривалості розгляду справ. Це значною мірою залежить від організації роботи судді, його здатності ефективно планувати процес і розподіляти час. Проте в деяких регіонах навантаження на суддю досягає 3000 справ, що навіть при найкращих управлінських якостях унеможливлює дотримання встановлених строків.
Власне, Вища рада правосуддя (ВРП) і Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) є тими двома важливими суддівськими органами, які зараз рухають реформу. ВККС проводить конкурс на суддівські посади, і вже дійсні судді або юристи беруть у них участь, щоб стати суддями в апеляції, Вищому антикорупційному суді і в подальшому у Вищому адміністративному суді. А ВРП призначає або звільняє суддів, передаючи президенту документи про призначення або звільнення, бо самостійно ВРП цього зробити не може. І синергія цих двох органів суддівського самоврядування мала б живити та наповнювати українські суди потрібними та відповідальними людьми. Але є одне але.
З початку діяльності нової Вищої ради правосуддя у 2023 році Рада звільнила вже 155 суддів апеляційних судів. Проте нових суддів не призначали, оскільки протягом чотирьох років в Україні не функціонувала Вища кваліфікаційна комісія суддів. Її попередній склад був розпущений парламентом у 2019 році. Адже руйнувати легше, ніж створювати нове, тому весь цей час, поки не було нової Комісії, не проводилися і нові конкурси, зокрема й для апеляційних судів. Лише у 2023 році ВККС оголосила конкурс на 550 вакантних посад в апеляційні суди.
ВККС зараз працює під великим навантаженням через відбір суддів до судів першої та апеляційної інстанцій, а також одночасне проведення конкурсу до Вищого антикорупційного суду України. На цей момент в апеляційних судах бракує понад 700 суддів. Впровадження такої кількості нових, висококваліфікованих і доброчесних суддів повинно змінити судову систему, сприяти успішному завершенню судової реформи та забезпечити її незворотність, зауважує Григорій Усик.
Однак конкурс до апеляційних судів іде, і, як зазначали члени Комісії, його планується завершити в серпні 2025 року, а суддів не вистачає вже зараз. Що робити? Голова комітету з питань правової політики Верховної Ради Денис Маслов зауважує, що є один із можливих варіантів розв'язання проблеми, принаймні зараз. "План "Б" є давно -- дозволити ВРП тимчасово відряджати суддів із перших інстанцій до апеляційних судів. Ми ще три роки тому бачили цю небезпеку, тому зареєстрували проєкт закону №6049. Я сподіваюся, що нам не доведеться застосовувати цей варіант і ВККС вдасться швидко завершити конкурс. Але в окремих регіонах ми вже на межі зупинки. У Сумському апеляційному суді, наприклад, із 25 суддів є лише чотири, у Харківському апеляційному суді з 60 суддів -- 14. Схожий стан справ у Чернігівській області. І з кожним днем ситуація стає дедалі гіршою", -- пояснив Денис Маслов.
Законопроєкт, про який каже голова правоохоронного комітету, зареєстрований три (!) роки тому, пройшов слухання в комітеті з правової політики і поки не винесений на голосування в парламент.
Брак суддів в апеляційних судах, хоч і є ключовою проблемою, однак далеко не єдиною. Давайте перелічимо всі труднощі, сподіваючись, що пальців вистачить.
Деякі судді, які у 2019 році брали участь у конкурсі на посади в апеляційних судах, цього разу вирішили не подаватися. Вони пояснюють своє рішення зміною правил конкурсу ВККС. "Раніше можна було обрати конкретний суд, до якого подавали документи, і далі це було змагання: або стаєш переможцем і отримуєш посаду в обраному суді, або ні. Натомість у нинішньому конкурсі обираєш лише юрисдикцію — господарську, кримінальну, цивільну чи адміністративну, а решту вирішують за тебе, — пояснює один із суддів, який брав участь у конкурсі до апеляційного суду 2019 року. — На жаль, за ці роки органи суддівського самоврядування не розробили чітких критеріїв для суддівської кар'єри, а також єдиних підходів до виставлення балів під час кваліфікаційного оцінювання та конкурсів. Це залишає широкі можливості для дискреції членів комісії".
Більше десяти років тому в Україні востаннє призначали суддів в апеляційні суди. Зараз більшість із них мають право на пенсію. Працюючи в трійках тривалий час, судді починають задумуватися про відставку, коли один із них вирішує піти на пенсію. Це пов'язано з невизначеністю щодо ефективності та продуктивності роботи з новим суддею у складі трійки.
Заступник голови Одеського апеляційного суду Андрій Дришлюк розповідає, що через часті тривоги в місті засідання або тимчасово зупиняються з оголошенням перерви суддею, або переносяться на інший час. "Наприклад, якщо повідомляється про зліт МіГ-31К, то є велика ймовірність, що тривога триватиме понад годину. У такому випадку суддя запитує учасників справи, чи варто продовжувати засідання, чи краще його відкласти. При наявності загрози використання балістичної зброї, особливо з території тимчасово окупованого Криму, судове засідання обов'язково переривається," — пояснює Андрій Дришлюк.
Також суддя зазначає, що відключення електроенергії впливають на швидкість та ефективність роботи суду. Оскільки засідання повинні фіксуватися на відео, і лише в разі, коли учасники процесу подають заяви про відмову від відеозапису, суддя може вирішити провести засідання без нього. "Генератор не вирішує всіх проблем, оскільки його потужності недостатньо для забезпечення безперебійної роботи всіх залів судових засідань в апеляційному суді. Через це збільшується кількість справ, розгляд яких відкладається, що також не сприяє швидкому розгляду", — підкреслює суддя.
Для прифронтових міст та областей -- це ще й передача справ з одного суду до іншого. Як, наприклад, сталося в Дніпрі. "Під час повномасштабного вторгнення у нас тільки збільшилася кількість справ. Причина цього -- зміна територіальної підсудності судових справ багатьох судів першої інстанції Донецької та Луганської областей, які тепер розглядають суди Дніпра та області. Автоматично зросла і кількість апеляційних скарг. Також до Дніпровського апеляційного суду відряджено 22 судді Донецького та Луганського апеляційних судів. Переважна більшість із них розподілена до частини нашого суду у Кривий Ріг. Там до війни була катастрофічна ситуація з нестачею суддів і непомірним навантаженням на тих, хто працював. Разом із тим кадровий голод нікуди не подівся. Проблема залишається однією з надважливих у роботі суду апеляційної інстанції прифронтової області", -- розповідає голова Дніпровського апеляційного суду Наталія Деркач.
...Висновки в питанні "як пришвидшити роботу апеляційних судів?" відкриті. Але, як дуже часто буває, тут час грає проти нас усіх. Що пізніше нових суддів призначать на роботу в апеляційні суди, то повільніше розглядатимуться вже існуючі там справи, понад те, їх ставатиме більше. І що менше суддів зараз, то більше роботи зараз у вже працюючих. Війна змушує нас не думати лінійно, і інколи можна побачити, як на вулиці генератор заряджає екологічну "Теслу".
Проте ще одним із можливих варіантів прискорення роботи апеляційних судів може стати пріоритезація заповнення вакансій новими кадрами. Тобто, якщо ми говоримо про Суми, де в апеляційному суді чотири судді, то для сумського суду конкурс міг би розпочатися і завершитися раніше, тобто саме туди першими можуть поїхати працювати нові судді.
Необхідно вже засвоїти на прикладі серйозного браку кадрів в апеляційних судах, що коли суспільство вимагає реформування, заміни складу або ліквідації будь-якого органу, зокрема суддівського самоврядування, потрібно думати наперед. Що станеться, якщо цей орган не функціонуватиме рік? А якщо два? Як забезпечити швидке створення нового органу? Хто виконуватиме його повноваження під час реорганізації? Сьогоднішній дефіцит суддів в апеляційних судах — це не лише про реформу, а й про життя людей та їхні щоденні потреби. Ми знаємо про резонансну справу щодо нападу на Катерину Гандзюк, але є й менш відомі справи, які також не розглядаються великими апеляційними судами.
