Перехід парафій до Православної Церкви України: що відбувається в Одеській області
Релігійні спільноти в країні поступово приєднуються до Православної церкви України. З початку повномасштабного вторгнення кількість парафій, які відмовилися від впливу Московського патріархату, зросла майже в чотири рази, хоча сам процес залишається досить повільним. Цю інформацію підтверджують представники ПЦУ в Одеській області.
Яким чином проходить процес переходу до помісної церкви і з якими викликами зіштовхуються громади - про це далі.
Січень 2019 року, село Сарата, Одеська область. Тільки-но Православна церква України отримала Томос, як віряни місцевого Свято-Покровського храму зібралися на збори та разом із священиком вирішили перейти до ПЦУ. З трьохсот присутніх лише восьмеро висловили проти чи утрималися від голосування.
Владислав Шіман, священнослужитель Свято-Покровського храму Православної церкви України:
Настрій у повітрі був наповнений енергією, але водночас відчувалося піднесення. Усі, хто бажав висловитися, отримали можливість скористатися відкритим мікрофоном. Люди охоче ділилися своїми думками, висловлюючи свої погляди. Бажання змін було відчутним: прагнення до духовного зростання і відокремлення від Москви.
Священник розповідає, що ідея створення помісної церкви в його громаді, а також у нього самому, почала формуватися ще з 2014 року, коли розпочалася війна між Росією та Україною. Віряни виявляли бажання слухати богослужіння рідною українською мовою. Парафіяни бажали чіткої громадянської позиції, без жодних маніпуляцій, які часто спостерігалися в УПЦ.
Владислав Шіман, священнослужитель Свято-Покровського храму Православної церкви України:
Знаєте, це дійсно сумно, коли доводиться виступати на всіх службах і згадувати Кирила, а потім спостерігати за його поведінкою. З одного боку, ти відчуваєш переживання, адже це твоя Батьківщина: Крим — це Україна, Донбас — це Україна. І, звичайно, внаслідок цього почали виникати певні зміни.
Сьогодні більшість православних прихожан з селища Сарата приходять до цього храму ПЦУ. Причини їх відвідування різняться. Наприклад, торік ця жінка втратила сина Олега, який загинув, захищаючи нашу країну на фронті. Саме в цьому храмі відбулося прощання з героєм.
Олександра Сухарська, жителька Сарати:
Бо якби не московити, дитина моя була б жива, не було б цієї війни, він був би живий. Та що вони ще мають його відспівувати? Ні, я не хотіла! Щоб тільки наші, українські, його відспівували.
Віряни відзначають, що їх приваблює демократичний стиль управління, відкритість у взаємодії між церквою та суспільством, а також, найголовніше, відчуття духовної автономії.
Любов Клим, жителька міста Сарата:
Для мене це якесь свіже повітря, скажімо так. Більше свободи, тому що воно якось гнітило тоді мене. Зараз цього гніту я не відчуваю, і тому мені подобається.
Анатолій Сухарський, мешканець міста Сарата:
Для нас це стало знаковою миттю, коли ми виконали "Отче наш" українською. Це молитва, яку ми всі пам'ятаємо, але до цього моменту не знали в рідному звучанні.
Однак на півдні Одеської області наразі цей храм є, здається, єдиним представником Православної церкви України. Щоб потрапити сюди, тисячі людей змушені подорожувати багато кілометрів. І для деяких це взагалі недосяжно.
Владислав Шіман, священнослужитель Свято-Покровського храму Православної церкви України:
До нас на візит приходять люди з Ізмаїла, з Кілії - це приблизно сто кілометрів, а також з Білгород-Дністровського - близько шістдесяти кілометрів. Часто отримую дзвінки та повідомлення в месенджерах, де вони просять про молитву і надсилають записки - це трапляється досить регулярно.
В Одеській єпархії кажуть: перехід релігійних громад до ПЦУ - незворотний процес, але відбувається він занадто повільно. По-перше, люди фізично не мають можливості порівняти помісну церкву з УПЦ (бо замало храмів). По-друге, часто-густо цьому протистоять місцеві органи влади та священники. Доходить до того, що людей банально залякують.
Протоієрей Теодор Оробець, який займає посаду секретаря Одеської єпархії Православної церкви України:
Розумієте, проповідь московського патріархату базується на негативі: вам загрожують прокляттями, вас вважають безблагодатними, розкольниками, ваші померлі не отримали належного відспівування. Люди не хочуть сприймати ці образи на свою адресу, тому часто просто замовкають або залишають храми, аби молитися в спокійній атмосфері наодинці.
Однак в єпархії відзначають, що останнім часом зростає кількість священників, які звертаються за консультацією щодо того, як здійснити цей перехід з мінімальними труднощами.
Протоієрей Теодор Оробець, який займає посаду секретаря Одеської єпархії Православної церкви України:
Зрозумієте, є одна парафія, яка розпочала процес переходу ще у квітні двадцять другого року, але фактично зміни сталися лише через два роки. Їм потрібно було час, щоб осмислити це рішення, і священнику також довелося пройти через цей процес. Це схоже на снігову кулю: спочатку вона збирає лише сто грамів снігу, потім двісті, а через кілька обертів її вага може зрости до двадцяти кілограмів. Так само і з їхнім переходом — спочатку це лише перші кроки, а потім все починає набирати обертів.
В Україні вже близько двох тисяч парафій приєдналися до Православної Церкви України. Для прийняття такого рішення на зборах необхідно, щоб дві третини членів релігійної громади проголосували "за".
