Микола Томенко висловився про традиції в Московії: "Тут шанують жорстоких деспотів, авторитарних правителів та звичаї, що нагадують про темні часи середньовіччя."
Цю інформацію на своїй Facebook-сторінці оприлюднив Микола Томенко. Нижче наводимо його висловлювання без жодних коментарів. Варто також підкреслити, що точка зору експерта може не відповідати позиції редакції.
Останні повідомлення, що надходять з Росії, ще раз підкреслюють беззаперечний висновок:
Спершу про ініціативу губернатора Вологодщини щодо встановлення нових памʼятників Грозному і Сталіну.
Почнемо з відомого тирана та вбивці мільйонів, Йосипа Сталіна. Виявляється, на території Росії вже встановлено 110 пам'ятників на його честь, і що особливо вражає, 95 з них з'явилися під час правління Путіна.
Історія, що висвітлює шанування Івана Грозного, про якого відомий дослідник Микола Костомаров зазначав наступне:
Прізвисько "Грозний", яке отримав Іван IV, стало асоціюватися з його тиранічним і деспотичним правлінням, і набуло популярності за часів Путіна та Кіріла. Патріарх Кіріл, на жаль, активно підтримав ідею встановлення триметрового пам'ятника цьому відомому деспоту в Орлі, охарактеризувавши його як "видатного державного діяча". Відкриття пам'ятника було з ентузіазмом зустрінуте ректором Московського університету Садовничим, а також освячено духівником Кіріла.
Нагадую, що колишній патріарх РПЦ Алексій II рішуче виступав проти канонізації Івана Грозного, заявляючи: "Не можна шанувати вбивць". Адже, як відомо, Грозний був ініціатором infamous опричнини, що спричинила терор не лише серед власного народу, а й проти православних святих.
Ще одна новина щодо легалізації КРОВНОЇ ПОМСТИ в Росії: влада абсолютно ніяк не відреагувала, що свідчить про її підтримку божевільної концепції Кадирова. Саме такі "цінності" намагаються нав'язати нам російські "визволителі".
Замість цього, наша історія формування державності — від Русі до сучасної України — демонструє абсолютно інші світоглядні принципи, характерні для українського народу. Микола Костомаров у своєму дослідженні "Дві руські народності", яке пройшло через цензурні випробування Російської імперії і було видане в 1861 році, переконливо підкреслював:
"Всі чужинці, що провідували Московщину в XV, XVI і XVII століттях, в один голос запевняють, що москалі зневажливо ставилися до чужих вір і народностей...самі царі, що в тому напрямку стояли попереду маси, обмивали собі руки, приторкнувшись до рук чужоземних послів християнської віри...Латинську, лютеранську, вірменську й усяку іншу віру, аби вона хоч трохи різнилася від православної, москалі вважали за прокляту...
...В українському народі не траплялося нічого подібного. З давніх-давен Київ, а згодом і Володимир на Волині, стали центрами, де оселялися представники різних народів та вір. Українці здавна звикли чути навколо себе іноземні мови й з відкритими серцями приймати людей з відмінним виглядом та характером.
Поняття кровної помсти було скасовано на теренах Русі-України вже тисячу років тому. У відомій "Руській правді" зазначається:
"Після Ярослава зібралися його сини: Ізяслав, Святополк, Всеволод і воєводи їхні...і відмінили кровну помсту, а встановили за вбивство кунами відкупатися...Якщо убʼють княжого мужа під час розбою, а вбивцю не шукають, то платити верву (сільська або міська громада) 80 гривен тій верві, в якій голова убитого лежить, а коли простолюдин, то 40 гривен..."
(вважається, що за гривну в давньому Києві можна було купити коня).
Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що Московія-Росія завжди була і продовжує залишатися країною, де диктатори, деспоти та тирани користуються повагою як серед влади, так і серед народу. Не випадково Путін вважає їх своїми духовними наставниками. Як справедливо зауважив Карл Маркс ще в 1857 році:
"Початком Московії стало криваве море монгольського поневолення..."
Беручи до уваги це, розповсюдження російською пропагандою ідеї "про єдиний народ" можна вважати не інакше, як зневагою до історії та проявом світоглядного абсурду.
