Вже не на передовій? Яка тепер ситуація з "Правим сектором" і чому про нього не надходить жодних новин?

Коли і як створили "Правий сектор"

Національно-визвольний рух "Правий сектор" виник у перший тиждень Євромайдану. 28 листопада 2013 року група активістів, налаштованих на зміни, об'єднала свої зусилля, щоб представити своє унікальне бачення цілей і методів Революції, яке відрізнялося від поглядів інших учасників протесту.

Організація "Тризуб" ім. Степана Бандери виступила ініціатором створення нового політичного руху. До складу "Правого сектору" увійшли також члени УНА-УНСО, Карпатської січі, Білий Молот, Чорний комітет, Комітет визволення політичних в'язнів, Патріот України, а також футбольні фанати і патріоти, які раніше не брали участі в жодних інших організаціях.

30 листопада представники "Правого сектору" вперше вийшли на сцену подій. Незважаючи на те, що вони були в меншості, їхня позиція проти беркутівців, які жорстоко побили студентів-протестантів на Майдані, була чіткою. Пізніше, 1 грудня, вони активно долучилися до штурму державних установ у Києві, а 19 січня 2014 року брали участь у зіткненнях із силовими структурами на вулиці Грушевського та в штурмі урядового кварталу.

Радикально налаштовані активісти руху влаштували підпал автобуса "Беркут". Російські пропагандисти скористалися цим інцидентом, активно представляючи "правосеків" як терористів.

Навесні 2014 року в різних містах України почали формуватися осередки "Правого сектора". Першими їхніми центрами стали Рівне та Луцьк. У той же час було засновано політичну партію, головою якої обрали керівника руху Дмитра Яроша. У квітні він отримав статус радника Головнокомандувача Збройних сил України, а в грудні оголосив про своє вихід із "Правого сектора".

"Правий сектор" виник на початку протестів Євромайдану (джерело: Вікіпедія)

На початку Революції Гідності представники "Правого сектору" відігравали одну з найактивніших ролей. У березні 2014 року вони навіть брали участь у забезпеченні охорони кордону з Білоруссю в області Волині.

Після початку АТО у липні 2014 року за ініціативи "Правого сектору" створили воєнізоване формування - Добровольчий український корпус. Він не був офіційним підрозділом силових відомств, тому використовував трофейну зброю, яку відбили у ворога у зоні АТО.

"Я вважаю важливим зосередити всі зусилля нашого руху на протистоянні московській агресії, ліквідації ворогів українського народу — терористів і сепаратистів, а також на поверненні під повний контроль держави Донецької та Луганської областей, а також Кримського півострова", - підкреслив колишній лідер руху Дмитро Ярош напередодні заснування ДУК ПС.

Бійці ДУК разом із ЗСУ захищали Донецький аеропорт та селище Піски, брали участь у боях за Іловайськ та в ряді інших гарячих точок фронту.

Бійці "Правого сектору" у серпні 2024 року (джерело: Вікіпедія)

Одночасно з цим активісти визвольного руху "Правий сектор" активно залучались до різноманітних акцій у багатьох містах, які часто супроводжувались конфліктами.

Вони висловлювали незадоволення щодо президента Петра Порошенка та його політики, зокрема Мінських угод, виступали проти відкриття ринку землі, а також активно протидіяли проведенню Маршу рівності "КиївПрайд" і брали участь у багатьох інших резонансних акціях протесту.

Представники "Правого сектору" під час однієї з акцій (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Перед початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Добровольчий український корпус "Правий сектор" не входив до складу офіційних силових структур. Ця організація діяла відповідно до статті 65 Конституції України, яка проголошує, що "захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також повага до її державних символів є обов'язком кожного громадянина". Після початку війни ДУК отримав легалізацію як окрема військова одиниця в складі Збройних сил України.

Спочатку формування отримало назву Центр спеціальних операцій "Добровольчий український корпус", а в листопаді 2022 року було трансформовано в 67-му окрему механізовану бригаду "ДУК". До цієї бригади могли приєднатися особи від 18 років, включаючи іноземців, а вступ до ДУК здійснювався виключно на добровільній основі.

На початку 2022 року ДУК ПС звільнив десять населених пунктів у Ніжинському районі Чернігівської області, а влітку того ж року утримував оборонні позиції поблизу Світлодарська. Пізніше, у складі 67-ї окремої механізованої бригади, частина бійців взяла участь у контрнаступі під Харковом, а у 2023 році воювала в районах Бахмута та Кремінної.

Бійці на фронті (зображення: 67-а окрема механізована бригада Збройних сил України)

У 2024 році, під час бойових дій у Часів Ярі, підрозділи 67-ї окремої механізованої бригади не змогли утримати свою оборонну лінію в закріпленому секторі. Основною причиною цієї поразки вважають недостатню підготовку військових. Внаслідок цього частина бійців бригади залишила свої позиції без отримання відповідного наказу.

У квітні в підрозділі стартували численні перевірки. Саме тоді з'явилася перша інформація про наміри перевести військовослужбовців бригади до інших оборонних формувань.

Команда корпусу висловила думку, що "розподіл військовослужбовців по різних підрозділах Збройних сил може призвести до ліквідації ДУК ПС".

15 квітня Сухопутні війська України оголосили про ухвалене командуванням рішення про виділення штурмового батальйону бригади в окрему військову одиницю.

Воїни 67-ї окремої механізованої бригади "ДУК" (зображення: Facebook/Правий сектор)

Найбільш відомою постаттю є командир батальйону "Вовки Да Вінчі", що входить до складу 67-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, Дмитро Коцюбайло. Він став першим добровольцем, удостоєним звання Героя України за життя.

На захист держави він став у 18-річному віці, у боях за Піски отримав важке поранення, але після лікування повернувся на фронт. Брав участь у боях за Карлівку, Авдіївку, Савур-Могилу. У 2014-15 роках був командиром взводу добровольців, у 2016 році ста командиром 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС. Загинув "Да Вінчі" 7 березня 2023 року у боях за Бахмут, похований на Аскольдовій могилі у Києві.

Дмитро "Да Вінчі" Коцюбайло (зображення: Вікіпедія)

Всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери Василь Сліпак із позивним "Міф" долучився до ДУК ПС на початку АТО. Воював у Пісках та Авдіївці у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону ДУК.

29 червня 2016 року, під час виконання бойового завдання в селищі Луганське Бахмутського району, він загинув від пострілу снайпера. Посмертно був нагороджений званням Героя України.

Василь "Міф" Сліпак (зображення: Вікіпедія)

Сергій "Норд" Коновал з березня 2014 року виконував обов'язки парамедика в добровольчому медичному батальйоні "Госпітальєри" ДУК "Правий сектор", а пізніше став командиром 6-ї резервної сотні цього формування. Він брав участь у бойових діях у Станиці Луганській, Пісках, Мар'їнці та Авдіївці.

Під час повномасштабного конфлікту він обіймав посаду командира роти 2-го стрілецького батальйону 67-ї окремої мотопіхотної бригади. Брав участь у захисті Київщини, Харківщини, Донеччини та Бахмута, а також воював на Лиманському фронті. Загинув 6 квітня 2024 року під час бою за Часів Яр. Посмертно удостоївся звання Героя України.