Сім разів він повертався з того світу: оповідання про невтомного воїна.
У 21 він пішов на фронт. Руслан Малишев з Вінниці майже по місяцю не виходив з бойових позицій, без сну та відпочинку відбивав з побратимами нескінченні ворожі штурми. Під час виконання бойового завдання потрапив у засідку окупантів, залишився живим, але втратив ногу нижче коліна. І не вважає це причиною, щоб залишити фронт. Історію незламного бійця розкаже Ольга Лучек.
Руслан Малишев уже п'ять років не носить військову форму. Відразу після завершення строкової служби він вирушив на фронт як доброволець.
Руслан Малишев, служитель військової справи:
Службу я завершив у 21 рік, і всього через місяць почалася війна. Я без жодних сумнівів вирішив приєднатися, керуючись своїми патріотичними переконаннями. Мені було зрозуміло, що не можу залишатися вдома, коли навколо відбуваються такі події.
Кожне зіткнення залишило свій відбиток у свідомості. Найскладніше — це повернення з позицій, коли команда не в повному складі.
Руслан Малишев, служитель військової справи:
Ми прибули до Соледара в момент, коли "Вагнер" вже починав забирати позиції. Це була моя перша зустріч із настільки запеклими вогневими зіткненнями. Тоді я втратив найкращого друга та командира свого відділення — його взяли в полон. Я побачив на ньому бронежилет мого командира, і в мене виникло сильне бажання помститися, але мене зупинили, щоб я не міг дістатися до нього.
Руслан згадує, що одного разу отримав травму і змушений був провести три тижні під крапельницями.
Руслан Малишев, служитель військової справи:
Я на 10 день відпросився, повернувся до них туди. Ми стрілялися в домах, прилетів снаряд мені під будинок, я з одної кімнати в другу перелетів, броня важка і я плюс кілограм 90, і це мене з такою зривною хвилею в другу кімнату перекинуло, мужики, які зі мною в будинку були, казали: ми ще такого не бачили. Каже: дивлюся на тебе, в секунді просто у повітрі летиш, ні осколок, нічого, просто туди залетів, обтрусився, звичайно, заклало вуха, і пішов по полю стріляти.
"Семеро разів, згадує солдат, він залишав цей світ. Але одного дня супротивник влаштував для Руслана пастку, внаслідок якої він втратив ногу нижче коліна."
Руслан Малишев, служитель військової справи:
Після того, як я залишив позицію, наступного дня мені повідомили, що нашим хлопцям терміново потрібні запаси. Вони вже понад 20 днів на місці без їжі, і запаси патронів також на межі виснаження. Хаммер вже не раз робив рейси туди, але нічого не привіз. Мені сказали не їхати, можливо, у них була якась інтуїція, а в мене, на жаль, не спрацювала...
Автомобіль впевнено наближався до своєї мети, коли раптом в небо з'явився перший дрон, за ним другий. Машина загорілася. Руслан вискочив з салону і опинився під прицілом російського безпілотника. Цю критичну мить окупанти зафіксували на камеру. Воїн зберігає їхнє відео.
Руслан Малишев, служитель військової справи:
Я біжу-біжу, я дивлюся під праву ногу, дивлюся ж під ноги, щоб ні на що не наступити, і бачу, як берц улітає в іншу сторону, просто в секунді шматок берца улітає, я зразу падаю, чую звук, що далі це ФПВ летить, я себе з рук підкидаю, встаю на цю одну ногу, яка ціла, і починаю скакати й поміж цим наступаю на цю, що відірвало, і добігаю до бліндажа, і з командою мене вже там мотали.
Тоді ворожий план провалився, а Руслан за 2 місяці знову став на ноги. До протеза вже звик, щоправда, зараз чекає на реампутацію. Боєць вірить, що з усім впорається, бо має потужну мотивацію - якнайшвидше повернутися на фронт.
Руслан Малишев, служитель військової справи:
Мені зауважують: без милиць не можна рухатися - але я легко відкинув їх і вже почав йти. Протезист, спостерігаючи за мною, промовив: «Нічого собі, хлопці зазвичай так швидко не встають». А я встав. Я настільки звик до активності, що без руху не можу. Лежачи, усвідомлюю: там, за межами, хлопці сидять...
Незабаром Руслан Малишев, незважаючи на втрату однієї кінцівки, знову буде сприяти нашій перемозі.
